У практиці бувають випадки, коли працівник, з тих чи інших причин, не може більше працювати на своєму робочому місці. Звільнення працівника за власним бажанням передбачено статтею 38 КЗпП України. Працівник зобов’язаний повідомити роботодавця про звільнення за два тижні. Проте, частина 3 статті 38 КЗпП України зобов’язує роботодавця звільнити працівника, що має поважні причини, у строк, про який він просить.
Такими причинами є:
- переїзд на нове місце проживання;
- переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;
- вступ до навчального закладу;
- неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком;
- вагітність;
- догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом;
- догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи;
- вихід на пенсію;
- прийняття на роботу за конкурсом;
- а також з інших поважних причин.
В окремих випадках працівник документально підтверджує поважні причини, наприклад довідка з навчального закладу, медичний висновок, свідоцтво про народження дитини, довідка про інвалідність та інше. Працівника звільненого з поважних причин, законодавство не зобов’язує неодмінно скористатися цією причиною. Він може влаштуватися на іншу роботу одразу після звільнення.
Працівник також має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. При цьому у заяві про звільнення потрібно вказати конкретні факти порушення законодавства чи умов договору, підкріпивши їх певними доказами. Адже, припинення трудового договору з підстав ч.3 ст.38 КЗпП (внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору) передбачає обов’язкову виплату вихідної допомоги у розмірі, передбаченому у колективному договорі, але не менше тримісячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП). Тобто мінімальна виплата вихідної допомоги не може бути меншою за тримісячну заробітну плату.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не може звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. У такому разі відбувається продовження трудового договору і для наступного звільнення працівник повинен написати нову заяву.
Роботодавець зобов’язаний в день звільнення провести з працівником повний розрахунок та видати йому оформлену трудову книжку, що передбачено у статті 47 КЗпП України. Не закінчення дорученої роботи працівником, не подання обхідного листка та інші обставини не можуть завадити роботодавцю звільнити працівника та провести йому повний розрахунок в день звільнення.